понеділок, 18 лютого 2013 р.

Податкові війни: операція "Звичайні ціни"

Щороку податківці декларують свою тотальну перемогу в податкових спорах із підприємцями: 92% перемог у судових спорах. Беручи до уваги аргументацію, викладену в актах перевірок, сумніваєшся в наявності здорового глузду та логіки в позиції податківців, а тим більше перспективи податкової в суді. З часом платники податків стали ефективно використовувати весь спектр правового захисту: подавати заперечення на акти перевірок, проходити дворівневе адміністративне оскарження, йти до суду.
  
   З початку цього року в податківців з’явилися нові важелі впливу на бізнес - звичайні ціни. Слід зауважити, що поняття "звичайні ціни" існувало і до 1 січня 2013 р., однак застосування відповідних положень законів "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про ПДВ" на практиці викликало більше запитань, ніж відповідей: у податківців - як застосовувати непрямі методи визначення звичайних цін, у платників податків - якими засобами захищатися, а в суддів - як застосовувати норми, які не мають детальної регламентації в законодавстві.
  
   З 1 січня 2013 р. набрали чинності положення ст. 39 Податкового кодексу України щодо питань визначення звичайних цін. Згідно з п. 1.71 ст. 14 ПК звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (п. 1.71 ст. 14 ПК).
  
   Натомість під ринковою ціною розуміють ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику, за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціну, яка склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п. 1.219 ст. 14 ПК).
  
   Якщо ж контрактна ціна має відхилення більше 20% від звичайної (ринкової) ціни, то таку контрактну ціну не можна вважати звичайною, і в цьому разі до справи беруться податківці, які під час перевірок платників податків і визначають конкретну звичайну ціну та приймають відповідне податкове повідомлення-рішення.
  
   Виходячи з положень п. 1 ст. 39 ПК, звичайна ціна застосовується при: бартерних операціях; операціях з пов’язаними особами; операціях з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб"єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених законодавством.
  
   У п. 14 ст. 39 ПК зазначається, що обов"язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган Державної податкової служби в порядку, встановленому законом.
  
   Під час проведення перевірки платника податку орган ДПС має право надати запит, а платник податку зобов"язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на те, що саме на податкову службу покладається обов’язок довести відповідність контрактної ціни звичайній.
  
   Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10 зазначав, що однією з проблем, яка пов’язана із застосуванням норм чинного законодавства про звичайні ціни, є правомірність використання звичайних цін для визначення податкових зобов"язань платників податків за відсутності встановленої законом методики визначення податкових зобов"язань за непрямими методами.
  
   Завдяки положенням ст. 39 ПК податківці отримали законодавчо встановлені методи визначення та порядок застосування звичайних цін. Серед основних методів визначення звичайної ціни на озброєнні в податківців з’явилися: метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), ціни перепродажу, "втрати плюс", розподілення прибутку та чистого прибутку. За неможливості застосування цих методів звичайна ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
  
   У п. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998 р. №817/98 зазначається, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
  
   З’ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) і не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни (Постанова Верховного Суду України від 07.11.2011 р. у справі №21-32а11).
  
   Сьогодні згідно з приписами п. 11 ст. 39 ПК для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) податківці мають використовувати офіційні джерела інформації: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржового котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань і публікацій; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку. До 1 січня 2013 р. вичерпного переліку таких джерел не існувало, що спричиняло неоднозначне правозастосування в судовій практиці.
  
   ВАСУ в Інформаційному листі від 14.06.2012 р. №1500/12/13-12 зазначає, що відповідно до п. 15 ст. 39 ПК визначені із застосуванням звичайних цін база, об’єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами ДПС для проведення розрахунку податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.
  
   За результатами такої перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. Якщо платник податків оскаржує податкове повідомлення-рішення або не сплачує відповідні суми у визначений строк, вважається, що податкове повідомлення-рішення відкликане, а керівник органу ДПС зобов’язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.
  
   Згідно з положеннями п. 15 ст. 39 ПК в разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20% таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов"язання, коригування від"ємного значення об"єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.
  
   Отже, слід очікувати на нову фазу протистояння податківців і платників податків. Підприємці з певними труднощами, але подолали "податкові ями" - договори, які посягають на публічний інтерес суспільства та держави. Тому їм не звикати до чергових податкових "сюрпризів".
  
   Євген ВЛАСОВ
   Правовий тиждень №4-6, 18 лютого 2013
 
По материалам: Мониторинг СМИ

Немає коментарів:

Дописати коментар